Вводный практический курс украинского языка/Урок 13

Материал из Викиверситета

Енеїда[править]

«Енеї́да» — українська бурлескно-травестійна поема, написана письменником Іваном Котляревським, на сюжет однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин. Написана чотиристопним ямбом.

Початок:

Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятійший од всіх бурлак.
Но греки, як спаливши Трою,
Зробили з неї скирту гною,
Він взявши торбу тягу дав;
Забравши деяких троянців,
Осмалених, як гиря, ланців,
П'ятами з Трої накивав.

Він, швидко поробивши човни,
На синє море поспускав,
Троянців насаджавши повні,
І куди очі почухрав.
Но зла Юнона, суча дочка,
Розкудкудакалась, як квочка,
Енея не любила - страх;
Давно вона уже хотіла,
Щоб його душка полетіла
К чортам і щоб і дух не пах.

Лексика[править]

парубок моторний - парень подвижный

завзятійший - упорнейший

скирту гною - скирду гнилого сена

торбу - сумку

ланців - оборванцев

човни - лодки

почухрав - быстро направил

До Основ'яненка[править]

(не до конца, в том объеме, в котором поет "Кому вниз").

Виконання гуртом "Кому вниз" на сервисе видеохостинга «YouTube»

Б'ють пороги; місяць сходить,
Як і перше сходив...
Нема Січі, пропав і той,
Хто всім верховодив!
Нема Січі; очерети
У Дніпра питають:
"Де то наші діти ділись,
Де вони гуляють?"
Чайка скиглить літаючи,
Мов за дітьми плаче;
Сонце гріє, вітер віє
На степу козачім.
На тім степу скрізь могили
Стоять та сумують;
Питаються у буйного:
"Де наші панують?
Де панують, бенкетують?
Де ви забарились?
Вернітеся! дивітеся -
Жита похилились,
Де паслися ваші коні,
Де тирса шуміла,
Де кров ляха, татарина
Морем червоніла.
Вернітеся!" - "Не вернуться!
Заграло, сказало
Синє море. - Не вернуться,
Навіки пропали!"
Правда, море, правда, синє!
Такая їх доля:
Не вернуться сподівані,
Не вернеться воля,
Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!
Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче;
Тяжко-важко сиротині,
А ніхто не бачить...
Тілько ворог, що сміється...
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине, -
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як господа слово.

Лексика[править]

очерети - камыши

бенкетують - пиршествуют

забарились - задержались

похилились - наклонились

тирса - ковыль

сподівані - ожидаемые

Розрита могила[править]

«Розрита могила» — вірш Тараса Шевченка, написаний 9 жовтня 1843 в Березані. Автограф в альбомі «Три літа».

«Розрита могила», 1843, Березань, був першим твором написаним в Україні. У цій поезії звучить протест проти соціального й національного гноблення народу. На питання, за що сплюндрована його країна й за що гине, Україна поет відповідає, що в її горі винні царат та власні українські пани.

Виконання гуртом "Кому вниз" на сервисе видеохостинга «YouTube»

(лексические пояснения даны не после текста, а по ходу его)

Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано, // опустошили. Распространенная конструкция, когда причастие употребляется в смысле перфекта.
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних // непевних - неуверенных, здесь в значении "неверных"
Звичаю не вчила? // обычаю
«Молилася, турбувалась, // беспокоилась
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі,
Панувала... Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала // качая, деепричастия в украинском только на - чи (пануючи, ридаючи и т.п.)
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала, //NB деепричастие
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала, // якби - если бы
У колисці б задушила, // в колыбели
Під серцем приспала.
Степи мої запродані
Жидові, німоті, // немчуре
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати». // мучать

Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там схоронили
Старі батьки? Ех, якби-то,
Якби-то найшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась.